четвер, 20 квітня 2017 р.

В наших серцях -- назавжди ...



Від початку російської агресії на Сході України загинуло 2652 бійці, а з початку року 69 військовослужбовців. Це не просто цифри – це тисячі зруйнованих сімей, вбитих мрій і сподівань, це ще стільки ж ненароджених українців, це ще стільки ж недолюблених дітей. І якщо підсумувати цю страшну статистику, то настає заціпеніння. Мозок відмовляється сприймати цю реальність. Страшно усвідомлювати, що ми вже звикли до слів «війна», «загинув», «втрата». І лише згодом ми відчуємо наскільки ці втрати масштабні і непоправні.
Ось так і поворчани вже мимохіть слухали про новини зі Сходу, допоки страшна звістка не вибила землю з-під ніг. 16 березня для багатьох односельчан, і для мене особисто, став чорним днем календаря. На війні загинув 34-річний Яворський Микола Васильович. Три роки наше село обминали тяжкі втрати. Ми раділи, коли всі поверталися живими. Кожен по-своєму. Непоказово. Чомусь не вистачало мудрості це показати, сказати, обійняти, потиснути руку, допоки не втратили Колю. А зараз багато хочеться сказати, та він не почує. А дібрати потрібних слів, щоб втішити батьків і дружину, мабуть і не зможу. Та, напевно, і не існує таких слів. Ніхто і ніколи не зможе замінити матері сина, дітям батька, а дружині коханого чоловіка. 
Коля назавжди залишиться в пам’яті добрим, щирим, мудрим другом, позитивним і цікавим співбесідником, дбайливим і вірним сім’янином, турботливим і чесним сином. Він жив по-справжньому – «горів». Він встиг збудувати дім і народити двох синів – Олежика і Ярослава, які так схожі на нього. Він залишив гарний слід після себе. Але скільки ще міг зробити для сімї, для села, для церкви, для держави. Нам є чому в нього повчитися. Ми від цієї втрати збідніли, дуже збідніли.
Ніби вчора проводжали в останню путь Колю, а вже минає 40 днів з дня його загибелі. Втрачати завжди важко. А втрачати молоду, здорову, сильну, переповнену планів і мрій людину – це справжня трагедія. Чому саме так, чому від нас ідуть найкращі – цього нам не дано збагнути. І змиритися з цим дуже важко.
Помолімося за спокій душі Колі, за мир в Україні і за всіх тих, хто ціною власного здоров’я і життя дає нам можливість жити. Хай його душа знайде блаженний спокій у Царстві Небеснім, а земля, яку він так любив буде легким пухом.


Шкільна подруга Алієва Таня

Немає коментарів:

Дописати коментар